Одинадцять років займаюся налагодженням систем гасіння й димовидалення на об'єктах — від паркінгів до складів хімії. Здавалося б, тема суха, технічна. Насправді там більше живих історій, ніж у половини серіалів.
Почну одразу з прикладу, а не з теорії. Був об'єкт — підземний паркінг торгового центру в Житомирі, три рівні. Проектувальник заклав систему димовидалення за старим типовим рішенням, ще з часів, коли машини були менші й займистість матеріалів обробки салону була нижчою. Через сім років після відкриття провели випробування — і виявилось, що клапани для системи димовидалення не відкривались синхронно, один запізнювався на 40 секунд. Дрібниця на папері. У реальному коридорі при задимленні — це різниця між "встигли вийти" і "не встигли".
Дренчерна система пожежогасіння — там, де спринклер не впорається
Дренчерна система пожежогасіння відрізняється від звичної спринклерної одним — відкритими насадками, які спрацьовують всі одразу, а не по одній зоні. Хоча обидні – системи водяного пожежогасіння. Ставлять її там, де вогонь поширюється швидко: сцени театрів, ангари, склади з горючими рідинами. І от у чому штука — багато замовників плутають дренчерну систему зі спринклерною ще на етапі проектування, а це різна логіка роботи, різні насоси, різний запас води.
Пам'ятаю, як на одному складі пороху фарб (не буду називати місто, замовник просив) розрахували запас води під спринклерну систему, а поставили дренчерну. Результат — води вистачило на дев'ять хвилин замість розрахункових п'ятнадцяти. Пожежі, на щастя, не було, помилку знайшли під час планової перевірки. Могло скластися гірше.
Системи автоматичного пожежогасіння рахують не "скільки залити води", а "скільки часу вона повинна литися, поки не приїде рятувальна служба". Це різні задачі, і плутати їх — професійна помилка, яку я бачив не раз навіть у досвідчених проектувальників.
Газові системи пожежогасіння — коли вода шкодить більше за вогонь
А що як гасити водою просто неможна? Серверні, архіви, музейні фонди, електрощитові — там системи водяного пожежогасіння перетворять аварію в катастрофу другого рівня: обладнання, яке пережило б локальне тління, гине від води й корозії за кілька годин. Тут працюють газові системи пожежогасіння — на основі інертних газів чи хладонів, які витісняють кисень або гасять хімічну реакцію горіння без жодної краплі рідини.
Чесно кажучи, газове гасіння — найдорожчий варіант із усіх, і клієнти часто питають, чи можна заощадити. Можна, звісно. Питання — на чому саме. На балоні можна, на герметичності приміщення — ні. Був випадок у Вінниці, серверна невеликого банку: газ подали, концентрація впала швидше, ніж мала, бо в стіні залишили технологічний отвір під кабельний канал, який ніхто не заклав після ремонту. Система відпрацювала за паспортом. Приміщення — ні.
Проектування систем димовидалення та автоматичного пожежогасіння разом, а не окремо
Ось де, на мою думку, найбільше помилок на ринку. Проектування систем димовидалення часто роблять окремо від систем гасіння, різні підрядники, різні терміни, і в кінці два "ідеальні" рішення просто конфліктують одне з одним на об'єкті. Димовидалення відкриває клапани для відведення дому й тепла, а система гасіння в цей же момент може створювати надлишковий тиск чи навпаки — розрідження, яке заважає роботі вентиляторів. Список того, що я завжди перевіряю разом, а не окремо:
- послідовність спрацювання клапанів димовидалення і зрошувачів;
- сумісність автоматики (чи "бачать" системи одна одну через ППК);
- реальний, а не паспортний, час евакуації для конкретного планування.
Зрештою, найкраща система — не та, що виграла тендер за ціною, а та, яку хтось раз на рік реально протестував із секундоміром у руках. Звучить просто. Поки не стоїш у задимленому коридорі й не рахуєш секунди, за які повинен спрацювати клапан, який не спрацював.